Екс-беркутівці згадували Майдан і катували нас, – звільнені з полону ультрас з Луганська Избранное

11.01.2018 00:00
shadow
Екс-беркутівці згадували Майдан і катували нас, – звільнені з полону ультрас з Луганська
Екс-беркутівці згадували Майдан і катували нас, – звільнені з полону ультрас з Луганська

Фанати луганської "Зорі" Артем Ахмеров і Владислав Овчаренко у другій частині інтерв’ю розказали про настрої в "ЛНР", міліцію і "Беркут", а також про стосунки між українськими ультрас.

Для багатьох ультрас футбол відійшов на другий план під час Революції гідності. Ви, мабуть, не вняток...

Владислав: Навесні 2014-го команду ще підтримували, а після того як "Зоря" переїхала до Запоріжжя, спостерігали за матчами на відстані. В основному. Під час Євромайдану був у сотні самооборони Луганська. Амуніція постійно була при мені, до пам’ятника Шевченку або до скверу Пам’яті поруч із будинком СБУ на мітинги приходив щовечора. Ми охороняли тих людей, які виголошували промови, вели просвітницьку діяльність.

Багато людей збиралося?

Владислав: Попервах осіб по 15-20. Після 9 березня 2014 року, коли розігнали проукраїнський мітинг, сходилося по 300-400. Як для Луганська то велика кількість.

Для міста, де за офіційними даними станом на 1 січня 2017 року проживало 413 тисяч мешканців?

Владислав: На жаль, так.

Вірите в те, що Луганськ може повернутися до складу України?

Владислав: Зараз люди там починають розуміти, що "ЛНР" нічого доброго їм не дала. Наскільки я знаю, місцеві мешканці зараз кажуть, що при Україні їм було ліпше, а "молода республіка" виявилася фікцією.

Ситуація дуже непроста, бо мені важко залізти цим людям у голови. Начебто й жив з ними в одному місті, а вони називали мене "бандерівцем". То за умови, що ще у квітні 2014 року, коли вже трапилася анексія Криму, до нас на виїзд приїхали фанати львівських "Карпат". Ми нормально спілкувалися, частина львів’ян навіть розмовляла російською. Луганці бачили цих хлопців. Чим вони відрізняються від нас, не збагну. Людей затуркали, залякали різними легендами й міфами.

Артем: Більшість людей з Луганська за своєю суттю пристосуванці. Вони перефарбуються, щойно Україна повернеться. А я впевнений, що так і буде.

Артем Ахмеров і Владислав Овчаренко
Артем Ахмеров і Владислав Овчаренко

Але то теж не вихід. Такими людьми можна маніпулювати в різні боки. Що треба зробити, щоб свідомість луганців та донеччан змінилася кардинально?

Владислав: На мій погляд, проблема не лише сходу, а України загалом полягає в тому, що впродовж перших років Незалежності держава не проводила жодної патріотичної роботи з населенням. Ні в шкільній програмі, ні з екранів телевізорів.

Артем: Однієї лише дошки "державні символи" в загальноосвітніх школах мало. Любов до Батьківщини треба прищеплювати, інакше з часом ми ризикуємо втратити ще більше територій. Як треба займатися патріотичним вихованням, можемо повчитися навіть у тієї ж Росії.

Але ж ви виросли у тому ж середовищі, що й решта луганців.

Владислав: Найперше – то заслуга батьків. Взагалі, бути патріотом на Донбасі – то свідомий вибір. То на західній Україні любов до Батьківщини передається з покоління в покоління. Плюс – ми перебували серед ультрас. 95 відсотків фанатів "Зорі" – великі патріоти України. Лише один мутний тип був. Але ми його за окремі вчинки відписали від руху ще восени 2013-го. В підсумку він сплив серед так званих ополченців. Ще один хлопець їздив на всі виїзди, заряджав "Слава Україні". А взимку 2014-го ходив разом із антимайданівцями. Більше того, влітку людина вже ходила зі зброєю. То за умови, що станом на літо 2014-го йому було повних 14 років. Але для нашого руху то радше виключення. Загалом усі люди мають правильні погляди.

До ультрас ще треба потрапити...

Владислав: Матчі "Зорі" відвідував, ще коли був зовсім маленьким, з 2003 року. Потім займався футболом. А на фанатський сектор вперше потрапив навесні 2012-го, у матчі, який "Зоря" програла 1:5 "Шахтарю". Майже випадково. Знайомий з району запропонував. "Ходи з нами, – каже. – Що ти просто сидиш на трибуні? Будеш активно вболівати, з нами на виїзди їздити". І залишив свій номер телефону. Мені сподобалося. "Треба на наступний домашній матч проти "Динамо" сходити", – думаю. Сходив. "Зоря" тоді не програла і залишилася у вищій лізі. То був кінець чемпіонату, а з сезону-2012/2013 почав ходити на сектор постійно, починаючи зі стартового матчу проти запорізького "Металурга". Перед тим поєдинком відбувся перший в історії Луганська фанатський марш. На нього зібралося приблизно 700 людей.

Артем: Мене той марш теж вразив. А футбол для мене розпочався з 2004 року. На стадіон вперше повів батько. "Зоря" тоді виступала в першій лізі, приймала київський ЦСКА. Так з того часу з татом на "Авангард" і ходив. Сиділи ми в сусідньому з ультрас секторі. Потрохи почав хлопців впізнавати, декого знав по імені. Врешті напередодні заключного в 2011 році матчу "Зорі" проти "Металурга" в Донецьку один з лідерів нашого руху написав мені "Вконтакте": "Поїхали з нами на виїзд. Ціна питання – 20 гривень". Навесні пробив другий виїзд у Полтаву. Але в рух ще до кінця не ввійшов. Визначальним для мене теж став марш перед грою з запорізьким "Металургом".

Фан-сектор
"Чорно-білі". Фан-сектор "Зорі" (Луганськ)

Між собою теж на секторі познайомилися?

Артем: Так. Приблизно у вересні 2012-го.

Зараз в умовах перемир’я на виїзди вирушати комфортно. П’ять років тому було по-іншому.

Артем: Звичайно. Ми ворогували з донеччанами, одеситами, полтавцями, кримцями. До особливо трешових ситуацій справа, правда, не доходила. Найбільший ризик серйозного побоїща виник у Полтаві. Нас тоді пішки від вокзалу в напрямі стадіону прямувало близько 70-ти. МВС повелося якось дивно, приставило до нас лише двох міліціянтів. Перед самим стадіоном нас зустрічає близько двох сотень полтавців. Розділяв нас лише кордон міліції. Один ряд, причому не спецпідрозділ, а звичайні пепеесники, дільничі. Нас оперативно завели за паркан, інакше сутички уникнути не вдалося б. У наш натовп уже влетіла димова шашка.

А влітку 2013-го по Луганську в пошуках полтавців ходили вже ми. В підсумку з "Ворсклою" тоді приїхав один фанат. І та – дівчина.

Владислав: Якось чекали, що полтавці стрибнуть на нас на вокзалі. Чекали їх – кілька друзів з Харкова, кілька криворіжців. Хтось із наших вийшов за територію вокзалу в магазин. Людей десять гуртом, щоб нічого не трапилося. Через лічені хвилини біжать назад. "Полтава!" – кричать. Ми згуртувалися в куті вокзалу, познімали ремені, повсовували до рота кляпи, намотали бинти. Бойова готовність №1! А виявилося, що то криворіжці. Відбій.

Артем: Восени 2013-го хотіли перестріти після матчу на вокзалі севастопольців. Проте нам не пощастило, що міліція під стадіоном завантажила кримців в один автобус. Їх привезли до вокзалу, ми зустрічаємо, але на заваді стає "Беркут". Севастопольців погнали до потяга, а ми розбіглися в різні боки. Позастрибували у випадкові маршрутки, лиш би нікого не пов’язали.

Нещодавно розмовляв з одним із лідерів донецьких "Za Boys Ultra". Він розповідав, що донецькі правоохоронці створили базу даних на фанатів.

Артем: Думаю, то з ініціативи клубу. Але донецький приклад унікальний. У нас такого не було. Більше того, звичайна міліція ставилася до нас доволі гуманно. Пригадую наш останній у 2013-му році матч. 1 грудня, наступного після побиття студентів на Майдані Незалежності в Києві дня, "Зоря" приймала "Дніпро". Вранці ми поспішно приготували банер – "Україно, час вставати з колін". Також принесли на стадіон армійські дими, стробоскопи, петарди. Керував діями міліції на матчі, здається, начальник громадської безпеки міського управління МВС. Перед грою він підійшов до сектора і запитав: "Ви щось плануєте?" "Так, є піротехніка", – відповідаємо. "Мені байдуже, – каже той. – Ми відповідаємо за порядок 90 хвилин. Пролунає фінальний свисток – робіть що хочете". Попалили, подиміли ми ми тоді так, що команда не змогла підійти до сектора.

А "Беркут", звісно – окрема тема. Не знаю, в кого з цими товаришами нормальні стосунки. З ними ми зіткнулися, зокрема, й коли були у полоні. Беркутівці нас конвоювали на суд і з суду. Щойно почули, що ми ультрас, як почали: "А, це ви нас палили на Майдані!" Коли нас привезли у бокси очікування після засідання, то відразу побили. Їхній старший лише скомандував: "По голові не бити". А руки в нас заламані за спину, у кайданках. Прикритися неможливо. Ганяли нас по всій камері, робили, що хотіли. Сильно дісталося по спині й ребрах, не міг розігнути коліна.

Ви згадали про керівництво "Шахтаря". Але й у "Зорі" посаду генерального директора обіймає такий не дуже лояльний до ультрас пан як Рафаїлов.

Артем: З керівництвом клубу стосунки напружені. Свого часу один із лідерів нашого руху працював у структурі клубу на посаді менеджера по роботі з вболівальниками. Пішов він саме через непорозуміння з Рафаїловим. Відкритий конфлікт трапився, коли ми провели акцію на підтримку футболіста Іллі Галюзи. Тренерський штаб перестав його виставляти, й ми зробили розтяжку: "№2 на футболке – №1 в наших сердцах". Очікували на підтримку команди, однак проти керівництва вона не пішла. "То не ваша справа. Вам туди лізти не треба", – сказав нам капітан, корінний луганець Микита Каменюка. Тож діяли самі. Написали петицію, відправили її керівництву.

Замість того, щоб щось пояснити, Рафаїлов почав говорити, мовляв, команда може обійтися й без ультрас. Дійшло до того, що перед матчем дублюючих складів "Зорі" і "Таврії" помітили, що зі стадіону щезли коробки з барабаном і нашою атрибутикою, яку дозволили зберігати в кутку складського приміщення. У самій чаші "Авангарду" спиляли вишку, на якій розташовувався хлопець, котрий заряджав, споукмен. Тож під час матчу основних складів ми у першому таймі сіли по обидва боки фанатського сектора, а сам він був порожнім, з єдиним текстовиком: "Сектор глазами руководства".

Порожній фан-сектор

На другий тайм згрібаємося, змінюємо текстовик на "Руководство меняется – фанаты остаются" і заряд "Рафаїлов – мудак". На наступний матч проти "Дніпра" намалювали знак з перекресленими вусами і трохи пом’якшили заряд: "Рафаилов, привет".

У підсумку розуміння ми тоді дійшли. Сталося це вже після того, як Галюза пішов з команди. Тоді нам знову дозволили користуватися складом і повернули на стадіон вишку.

У той час, поки ви перебували в полоні, доволі специфічну позицію стосовно ультрас зайняла Федерація футболу України. Але реверанс на вашу адресу очільник ФФУ Андрій Павелко зробив відразу після звільнення, подарувавши квитки на фінал Ліги чемпіонів, котрий цьогоріч у травні відбудеться в Києві.

Владислав: Я все-таки думаю, що то показник того, що країна міняється, зокрема змінюється ставлення до футбольних фанатів. До нас вже не ставляться як до хуліганів. Суспільство почало розуміти, що ультрас – то люди зі своєю точкою зору, здатні на певні дії, люди, які за першої потреби йдуть захищати Батьківщину. Ультрас – це підтримка улюбленої команди, любов до Батьківщини і патріотизм. Бійки – то вже в минулому.

Думаєте, що після завершення перемир’я не зміниться нічого? Ультрас не стануть такими як були?

Владислав: Маєте на увазі навколофутбол? Звичайно, він повернеться. Але не коли триває війна. В "Азові" зараз пліч-о-пліч воюють хлопці з Луганська, Одеси, Полтави, Донецька. В одному підрозділі. Зрозуміло, що про навколофутбол у стосунках між ними не може бути й мови.

Артем: У цьому контексті для мене незрозумілими є дії "Родичів" (одне з угруповань ультрас київського "Динамо" – Прим. авт.). Наскільки мені відомо, що в час, коли підписувалося перемир’я, цієї групи ще не існувало. Не вона підписувала перемир’я і відповідно не їй його розривати. Вони пішли проти хлопців з одеської "Сегедки", бо ті мають якісь стосунки з московським "м’ясом" (фанатами "Спартака" – Прим. авт.). Однак до війни наш колектив "Зарница" теж входив до об’єднання "Секта 82", де крім нас були харків’яни, криворіжці і ті ж "м’ясні". У одного з наших лідерів на грудях дві емблеми – нашого руху і "Школи", відомої московської фірми. Тоді виходить, що пред’яви можна робити й нам?

Хлопці, прапор, який у вас на стіні, самі купили?

Владислав: Ні. Він для нас особливо дорогий. Під цей стяг ми звільнялися. Його нам дали під Бахмутом на Донеччині. Тепер цей прапор буде з нами всюди.

Автор: Іван Вербицький

Джерело статті: “http://antikor.com.ua/articles/213713-eks-berkutivtsi_zgaduvali_majdan_i_katuvali_nas__zviljneni_z_polonu_uljtras_z_lugansjka”